Дуже важко описати словами те, що залишає у душі незабутні феєричні враження. Дев'ять днів як один. Ні, мабуть, як кілька годин. Всі пам'ятають. як все починалося. Запоріжжя, бус, Дніпропетровськ, вокзал, поїзд, купе. Кру-у-уто! Поїзд чудовий, у купе свої люди, поїхали. Вечір - ніч - прокинулися - туди-сюди - і- Львів. Кілька годин вільного часу, вимитий, аж блищить, старовинний центр Львова, який на фото органічно вписався в Європу, і навіть, десь архітектурно виграв. Ех, нам би грошей побільше. та щоб вичухати його, реставрувати по-людськи... Але то таке. Ліричний відступ. Тож далі. Автобус, усміхнений гід (найвищі оцінки і рекомендації), по дорозі до кордону трясе - ну, ми-ж бо ще вдома - і ось вони, заповітні ворота до раю. Кордон. Проходимо відносно легко, стандартні дві години з малим хвостиком, у всіх все відповідає нормі, фейси наші суворим дядям і тьотям подобаються, ми в'їхали. Правда, гроші на кордоні на польські злоті поміняти не вдалося - не завезли, чи що. Але нас це не зупинить, у нас у гаманцях весело шурхотять по кілька єврикових купюр, ми почуваємо себе майже мільйонерами. Отже, Польща.
Коротко. Села не наші - якісь занадто чисті, зроблені під лінієчку. Кажуть, Європа гроші дала. Щастить же деяким. Дорога - дзеркало. Величезні лапаті вітряки, лелеки, олені і зовсім незвичне - траса з обох боків відгороджена від зелених масивів прозорим пластиком з намальованими пташечками, щоб ці останні, тільки живі, бачили це і (!!!! відчуйте момент!!!!!) не летіли на дорогу. Ну і олені, вепрі і всяка дичина теж щоб не вибігала. От. Люди про природу думають. І не тільки як про шарове джерело їжі. Слухали драматичну історію про їжачка, який вибіг на дорогу, його збила чиясь машина, хтось інший знайшов, завіз до ветеринара і отримав за це 80 євро. Не пам'ятаю тільки чий був їжачок - польський, німецький чи французький. Втім, правила у них тепер однакові. Отель шалено привабливий, новюсінький. Із секретів - ресторан знаходиться не в отелі, і не поруч з отелем, а на заправці через дорогу, тому туристи блукають. Сніданок достойний. Поїхали.
Берлін.
Прибули трохи пізно, тому до музеїв не потрапили. ЗАТЕ оббігали акваріум у зоопарку - а це, перепрошую, таке собі триповерхове містечко, де є навіть акули, каймани і піраньї, а медузам особливий респект і уважуха, вони неперевершені. Піднялися на телевежу, а вона мало чим поступається вежі Ейфелевій, досхочу настрибалися на батутах і різних екзотичних крутяшках прямо в центрі міста, поїли якихось рибних шедеврів у ресторанчику, наохались на красу і на диво свіже повітря вечірнього Берліна, оцінили плюси і мінуси місцевого супермаркету і поїхали далі. Париж.
У Парижі все дуже просто. Туди їхати треба. Всім Сьогодні. Або завтра. У дощ, спеку чи холод. Просто треба. І для цього є кілька причин. Причина перша. Архітектура. Шалено вибаглива і зі смаком. Друге. Кораблик по Сені. У-у-у-,я не можу. Пливти треба ввечері, коли все палає вечірніми вогнями, привітні парижани всіх кольорів і національностей машуть руками з берега і числених мостів, всюди музика, і навіть моя нелюбима Ейфелева вежа захоплює ілюмінацією. Вау. Кофти тільки беріть. Не Україна, холодно. Причина третя. Діснейленд. Ну, коли мужик в 50 років вищить від щастя, а бабуся, що ледве чеберяє, натхненно фотографується з диснеєвськими качками, коли дітвора не може говорити від захоплення, це про щось свідчить. Тут схиляю голову перед людським генієм - як організаційним, так і творчим. Ну і четверте. Монмартр, історії, легенди, байки, равлики у ресторані, сир і багет, фото з прапором. Ну, ви зрозуміли. Їхати треба. Три дні нам було мало, ми не встигли ні до Лувру, ні до Версалю, ні до Будинку інвалідів, де поховано Наполеона, зате встигли блискучо виступити з театральною виставою у будинку франко - української асоціації, за що нам окреме спасибі. Молодці, їдемо далі. Прага. P/S/ Негри не агресивні.
Тож Прага. Оглядова екскурсія чудова, гід Майя з почуттям гумору (а з нами, туристами, інакше ніяк), кораблик по Влтаві вище всіх похвал. Годують смачно, багато, ну і поять теж. До специфіки туристів з нашої частини світу персонал звик. Не жахаються. А ми святкували 12-річчя актриси нашого колективу. Нагадую: КОФТИ!!!! ХОЛОДНО!!! Друга половина оглядової екскурсії, вільний час, собор св. Вітта. Архітектурне диво. Шедевр. У пам'ять карбується назавжди. Бачити, принаймні один раз за життя, необхідно. Десь на цьому етапі починає самодіагностуватися емоційна втома, і, здається, більше нічого не може вразити, або залишити по собі слід. Іллюзія. Може. І це щось - Краків і Величка. Тож знову до Польщі! Але спочатку - отель. Як вже тут писалося, на території Польщі отелі блискучі. Правда, ми всіх цих вигод майже не зацінили, бо впали на ліжка непритомні від втоми і вражень. Ні, не так. Від вражень і втоми. Ні .... Ай, неважливо.
Краків. З екскурсоводом у дитячої половини туристичної групи теплі стосунки не склалися, тому після Краківського замку ми пішли гуляти самостійно з нашим львівським екскурсоводом Лідою. Нагуляли залізну голову для розуму, старовинний центр міста для фотографування, затишну недорогу кафеху для шлунків і... музей "Краківські підземелля". Рай для цікавих і шок від міксу старовинних фундаментів і галограм, театральних представлень історичних легенд і віртуальних фішок, музейних експонатів і можливості вивчити карту Польщі за допомогою власних ніг. Мда-а-а. Повертаюся до початку цього ессе. Нам би грошей побільше, та проблем поменше. Добре, це знов ліричний відступ. Наші проблеми зараз не чіпаємо, їдемо до соляних шахт Велички. Глибина неймовірна, храм із солі, все - аж до плитки на підлозі - солоне. Діти, скинувши з себе на якийсь час, людську подобу, лизали все. Ну, як лосі. Все солоне. правда. Перевірене. Банкетний зал солоний. Ресторан солоний. Підземні часовенки солоні. Ну, про озера, стіни, переходи я вже мовчу. У музеї було цікаво, але дуже холодно. І знов - КОФТИ!!!! І ось, ледве волочачи ноги, ми піднімаємося до нашого пристанища на колесах - автобусу. Хух. Додому.
It is very difficult to describe in words what leaves unforgettable enchanting impressions in the soul. Nine days as one. No, probably like a few hours. Everyone remembers. how it all started. Zaporozhye, necklaces, Dnepropetrovsk, railway station, train, compartment. Kru-u-to! The train is wonderful, in a compartment the people went. Evening - night - woke up - here and there - and - Lviv. A few hours of free time, washed to shine, the ancient center of Lviv, which in the photo organically fit into Europe, and even won somewhere architecturally. Oh, we would have more money. and to extricate it, to restore it in a human way ...But that's it. Lyrical digression. So they went on. The bus, the smiling guide (the highest marks and recommendations), on the way to the border shakes - well, meanwhile still at home - and here they are, the cherished gate to paradise. Border. We pass relatively easily, the standard two hours with a small tail, everyone is in line with the norm, our faces are strict uncles and aunts like, we went.
However, the money at the border could not be exchanged for Polish zlotys - they were not delivered or something. But this does not stop us, we have fun in our wallets a few eureka bills, we feel almost millionaires. So, Poland.
Short. The villages are not ours - some are too clean, made under the ruler. It is said that Europe has given money. Good luck to some. The road is a mirror. Big blades of windmills, storks, deer and quite unusual - the route on both sides is fenced off from the green massifs of transparent plastic with painted birds, so that the latter, only alive, saw it and (!!!! ! Feel the moment !!!!! ) on the road. Well, deer, wild boar and all kinds of game, too, so as not to run out. From. People think about nature. And not just as a layered food source. We listened to a dramatic story about a hedgehog who ran out on the road, was hit by someone's car, someone else found it, took it to the vet and received 80 euros for it.
I just don't remember whose hedgehog it was - Polish, German or French. However, their rules are now the same. The hotel is insanely attractive, brand new. Of the secrets - the restaurant is not in the hotel, and not near the hotel, but at the gas station across the street, so tourists wander. Breakfast is decent. Let's go.
Berlin.
We arrived a little late, so we didn't get to the museums. Then we went around the aquarium near the zoo - and this, please, is a kind of three-story town, where there are even sharks, caimans and piranhas, and jellyfish have special respect and esteem, they are unsurpassed. We climbed the TV tower, which is not much inferior to the Eiffel Tower, jumped on trampolines and various exotic spinners right in the city center, ate some fish masterpieces in the restaurant, cheered on the beauty and surprisingly fresh air. went on. Paris.
In Paris, everything is very simple. You have to go there.
To all today. Or tomorrow. In rain, heat or cold. You just have to. And there are several reasons for this.
The reason is the first. Architecture. Insanely picky and tasteful. Other. Ship on the Seine. Uh-huh, I can't. You have to swim in the evening, when everything is ablaze with evening lights, friendly Parisians of all colors and nationalities wave their hands from the shore and numerous bridges, music everywhere, and even my unloved Eiffel Tower captures the illumination. Wow. Just take sweaters. Not Ukraine, it's cold. The third reason. Disneyland. Well, when a man in his 50s hangs out with happiness, and a grandmother who is barely snorting is inspired to take pictures with Disney ducks, when a child can't talk out of admiration, it shows something. Here I bow my head to human genius - both organizational and creative. And the fourth. Montmartre, stories, legends, fables, evidence in the restaurant, cheese and baguette, photos with the flag. Well, you get the point. You have to go.
And this is something - Krakow and Wieliczka. So back to Poland! But first - the hotel. As it was written here, hotels in Poland are brilliant. However, we almost did not appreciate all these benefits, because we fell into bed unconscious from fatigue and divination. No, no problem. From impressions and fatigue. No…. Oh, it doesn't matter.
Krakow. The children's half of the tourist group did not have a warm relationship with the guide, so after Krakow Castle we went for a walk on our own with our Lviv guide Lida. An iron head for the mind, an ancient city center for photography, a cozy inexpensive cafe for stomachs and ...the museum "Krakow dungeons" were fed. A paradise for the interesting and a shock from the mix of ancient foundations and halograms, theatrical performances of historical legends and virtual chips, museum exhibits and the opportunity to explore the map of Poland with your feet. Hmmm. I return to the beginning of this essay. We would have more money and less problems.
Okay, this is a lyrical digression again. We don't touch our problems now, we go to Wieliczka's salt mines. The depth is incredible, the temple is made of salt, everything up to the tiles on the floor is salty. Children, throwing off for some time, human likeness, licked all. Well, like moose. All salty. truth. Tested. Banquet hall is salty. Salt restaurant. Underground chapels are salty. Well, about the lakes, the walls, come on, I'm silent. The museum was interesting, but very cold. And again - JACKETS! ! ! ! ! ! ! And so, barely dragging our feet, we climb to our shelter on wheels - a bus. Huh. Home.
