Розташована на площі Плебісціто, на вершині сходів, церква Сан-Домініко домінує над площею.
За словами істориків, домініканський орден був присутній в Анконі з моменту його заснування в 1216 році. Джанджіакомі, автор «Історії Анкони», згадує церкву, присвячену святому Домініку, святому покровителю ордена, розташовану «екстра Портам Санкті Петрі», за воротами Святого Петра.
Церкву Сан-Доменіко було замовлено домініканцями у 18-му столітті римському архітектору Карло Маркіонні, який також відповідав за реконструкцію площі. У березні 1759 року стару церкву було знесено разом із церквою Сант-Егідіо і дель-Інкороната. Перший камінь було закладено в 1771 році, а роботи тривали до 1783 року.
Фасад був ще незавершеним, коли французи вторглися до Ле-Марш у 1798 році, і за їхнього правління була заснована Анконінська республіка. Церкву використовували як казарми, потім відновили та знову відкрили для богослужінь у 1816 році.
Верхня половина фасаду виконана з цегли, а нижня половина прикрашена двома колонами та чотирма іонічними пілястрами. Головний вхід оточений двома коринфськими колонами. Церква має один неф, перекритий циліндричним склепінням. З кожного боку є три каплиці, обрамлені лізенами. Ніші прикрашені ліпними скульптурами та медальйонами Джоаккіно Варле, що зображують шанованих членів Домініканського ордену.
Родзинками цієї церкви є копії шедеврів, що зберігаються в ній, двох найвидатніших художників свого часу: «Благовіщення» Гверчіно, написане в 1662 році, та «Розп'яття» Тіціана, написане в 1558 році (оригінал роботи зберігається в Пінакотеці).
Церква була сильно пошкоджена бомбардуваннями 1943 року та землетрусом 1972 року, але була відновлена у 1980-х та 1990-х роках.
За словами істориків, домініканський орден був присутній в Анконі з моменту його заснування в 1216 році. Джанджіакомі, автор «Історії Анкони», згадує церкву, присвячену святому Домініку, святому покровителю ордена, розташовану «екстра Портам Санкті Петрі», за воротами Святого Петра.
Церкву Сан-Доменіко було замовлено домініканцями у 18-му столітті римському архітектору Карло Маркіонні, який також відповідав за реконструкцію площі. У березні 1759 року стару церкву було знесено разом із церквою Сант-Егідіо і дель-Інкороната. Перший камінь було закладено в 1771 році, а роботи тривали до 1783 року.
Фасад був ще незавершеним, коли французи вторглися до Ле-Марш у 1798 році, і за їхнього правління була заснована Анконінська республіка. Церкву використовували як казарми, потім відновили та знову відкрили для богослужінь у 1816 році.
Верхня половина фасаду виконана з цегли, а нижня половина прикрашена двома колонами та чотирма іонічними пілястрами. Головний вхід оточений двома коринфськими колонами. Церква має один неф, перекритий циліндричним склепінням. З кожного боку є три каплиці, обрамлені лізенами. Ніші прикрашені ліпними скульптурами та медальйонами Джоаккіно Варле, що зображують шанованих членів Домініканського ордену.
Родзинками цієї церкви є копії шедеврів, що зберігаються в ній, двох найвидатніших художників свого часу: «Благовіщення» Гверчіно, написане в 1662 році, та «Розп'яття» Тіціана, написане в 1558 році (оригінал роботи зберігається в Пінакотеці).
Церква була сильно пошкоджена бомбардуваннями 1943 року та землетрусом 1972 року, але була відновлена у 1980-х та 1990-х роках.
Translated automatically from Ukrainian. View original
Comments (0)
leave a comment
Show other comments …
