В музеї безкоштовно... Саїнська зозулька, золоті скарби та рецепт паски з родини Михайла Грушевського…
Наближається травень, а отже і Міжнародний день музеїв, коли можна безкоштовно відвідати більшість музеїв і з задоволенням безкоштовно розглядати колекції різноманітних шедеврів.
Щорічно 18 травня, починаючи з 1977 року, по всьому світу проводять Міжнародний день музеїв. Його заснувала International Council of Museums (Міжнародна рада музеїв) «з метою підкреслити життєво важливу роль музеїв у культурному обміні, освіті та розвитку суспільства».
Минулого року 18 травня припало на неділю, тож бажаючих безкоштовно потрапити у музеї було дуже багато.
Хтось скаже: «Цього дня непогано б опинитись десь у Відні або Римі, Парижі, Мадриді, Нью-Йорку або…» Так, згодна. Чудово побувати в будь-якому музеї світу безкоштовно, але… Уявляєте довжину черг до тих музеїв?
А ще… Завдячуючи нашому східному сусіду більшість українців зараз подорожувати просто не можуть…
І я серед них. Тож вирішила сходити в рідну Києво-Печерську лавру.
До того ж психіка перенапружена від новин, постійних обстрілів та вибухів, і потребує чогось красивого і надихаючого.
Кілька років тому, коли після довгої реставрації нарешті відкрили церкву Спаса на Берестові, я побувала в Лаврі і подивилась всі пам’ятки, що входили в комплексний квиток. Про це можна прочитати: ось тут та ось тут.
Та на території Лаври розташовані кілька музеїв: музей декоративного мистецтва, музей книги і друкарства, музей історичних коштовностей (Скарбниця Національного музею історії України) і музей театрального, музичного та кіномистецтва. Квитки до них треба купувати окремо.
На початку травня в музеї декоративного мистецтва відкрилась виставка «Саїнська зозулька. Орнаментальні мотиви української вишитої сорочки ХІХ – ХХ століть», присвячена Всесвітньому дню вишиванки. Зважаючи на те, що на початку своєї трудової діяльності я мала «стосунки» з вишивкою, то такі виставки цікавлять мене завжди.
Плюс було бажання потрапити в Скарбницю. Ну і знову піднятись на дзвіницю.
Напередодні цілий тиждень дощило і культурні відвідини були під питанням: «мокнути під дощем? ну чого ще я там не бачила? була і в тих музеях і в Лаврі… а з музею історичних коштовностей вдома є книга, ще з радянських часів…» Але Всесвіт вирішив зробити киянам подарунок, і зранку засяяло сонечко. Чудово. Їду.
Людей на території Лаври дуже багато, прийшли великими компаніями і сім’ями, усюди черги. Особливо в Скарбницю і Музей мікромініатюр Миколи Сядристого.
Схоже, в Скарбницю я не попаду…
ОК. Спочатку направляюсь на виставку вишиванок. Одразу піднімаюсь на другий поверх – експозицію розмістили там. Та перед цим тре’ пройти через зали зі старовинними рушниками, килимами, з писанками і з українським національним одягом від усіх областей і куточків країни.
Фото писанок, килимів і одягу у мене вже є, колись розповідала про них в розділі «Форум» в темі «Київ», тож не дуже затримуюсь в тих залах.
Роблю кілька фото рушників і писанок:
Далі, в правому крилі, виставка вишиванок. Тут відвідувачі – переважно жінки.
Вполювати експонат, коли поряд нікого, ще той квест, але стараюся. Поміж цим ще й хтось звертається з проханням сфотографувати їх на фоні колекції…
Вишивки неймовірні! Сорочки, шматочки тканини з вишивкою, фрагменти, зразки…
«Виставкова експозиція презентує пам’ятки з музейної колекції сорочок XIX – початку XX століть, які походять з різних регіонів України: Полтавщини, Східного Поділля, Чернігівщини, Тернопільщини, Івано-Франківщини, Київщини, Буковини, Закарпаття, Рівненщини.
Рідкісні зразки народних орнаментів з поетичними назвами, які були зафіксовані багатьма етнографами на початку минулого століття. Це короткі, влучні, образні визначення: «саїнська зозулька», «баранячі роги», «кривий Іванко», «мутелики», «криничка», «чорна хмара», «п’явки», «бесаги», «реп’яшки», «орлики», «орли летять», «помилина», «ружі», «звізди», «вуж», «овес», «лапки» та багато інших. »*
*– увесь текст курсивом тут і надалі взятий зі сторінок сайтів Національного музею історії України (https://nmiu. org) та Національного заповідника «Києво-Печерська лавра» (https://kplavra. kyiv. ua/ua)
Кожен візерунок – це не просто декоративний елемент, це частина культурної спадщини вишиванки, своєрідний код, через який наші предки передавали своє бачення світу та розуміння навколишнього.
Тож роздивляємось…
В лівому крилі – виставка керамічних фігурок «Подільський пересмішник».
Виставка присвячена творчості заслуженого майстра народної творчості України Івана Тарасовича Гончара (1888–1944). Його називають основоположником радянської народної станкової керамічної скульптури малих форм. Серед творів – скульптури, жанрові багатофігурні композиції, декоративні та зооморфні посудини, свічники, іграшки та свищики 1910-1930-х років.
Не плутати з іншим Іваном Гончаром – Іваном Макаровичем Гончаром (1910-1993), теж скульптором. Кияни більше знають саме його – завдяки музею його імені, розташованому поряд з Лаврою.
Виставка «Подільський пересмішник» вперше за всю історію музею так змістовно знайомить відвідувачів з творчістю скульптора: «Колекція творів Івана Гончара є справжньою перлиною музейного зібрання – найбільшою в Україні збіркою робіт майстра, що налічує понад 210 унікальних експонатів».
Смішні, забавні персонажі визивають посмішку і приплив фантазії. Його фігурки кумедні та дивовижні, потішні, зроблені з м’яким авторським гумором.
Проходячи залою, виглядаю у вікно…
Далі спускаюсь на перший поверх. Хоча, мабуть, треба було звідти починати…
Спочатку відвідувачів зустрічає виставка львівської школи художнього скла, присвячена пам’яті художника-скляра Франца Черняка. В експозиції витвори митців різних поколінь – від піонерів українського студійного руху і до сучасних авторів. Також є 7 оригінальних робіт самого Франца Черняка.
Скляні витвори, на жаль, розмістили на невеликій площі, а людей багато, фотографувати незручно, та ще й лячно щось зачепити.
Тому тільки два знімки.
І ще кілька, взяті з сайтів, які анонсували виставку.
Далі, у великому залі, розмістили вставку «Дерево життя. Великодній символ єдності».
Проєкт, присвячений одному із найвідоміших архетипів у візуальній культурі.
Дерево життя — символ, який уособлює зв’язок між трьома світами: підземним, землею та небом, а також між минулим, теперішнім і майбутнім. Через нього ми відчуваємо зв’язок поколінь і тяглість сенсів, що проходять крізь століття.
Експозиція будується за органічною логікою самого дерева – від коріння через стовбур до крони, від археологічних знахідок часів палеоліту та порохівниць ХVIII століття, пасківників, святкових строїв, колекції писанок до робіт Віктора Зарецького, Павла Макова, Альбіни Ялози, фотографій Оксани Чорної та витинанок Дарії Альошкіної.
Цей символічний шлях дозволяє відвідувачам зануритися в глибини української історії та відчути нерозривний зв'язок поколінь.
Понад 200 рідкісних експонатів із колекцій семи провідних українських музеїв розповідають історію одного з найдавніших і найпотужніших символів української культури.
Серед експонатів унікальні раритети:
антимінс Київського митрополита Петра Могили, виготовлений у 1630-ті роки у друкарні Києво-Печерської лаври – атрибут християнського богослужіння, на якому здійснюється літургія. Він виготовлений з лляної чи шовкової тканини, з гравійованими зображеннями, записами імен владики та глави держави, дати освячення. Зі зворотного боку є зашита кишенька з часточками святих мощів мучеників.
Та плащаниця, якій понад 220 років – із церкви Сорока Святих міста Конотопа, пов'язаної з нащадками роду гетьмана Івана Самойловича (1630-1690).
А щеречі побутового вжитку: «пряничні» дошки, рецепт паски з родини Михайла Грушевського, старовинні дерев’яні, керамічні та вишиті вироби.
Привертає увагу велика біла інсталяція в центрі залу. Це витинанки львівської майстрині Дарії Альошкіної «Дерево пам’яті», створене з трьох частин: «Дерево життя», «Насіння» і «Молитви». З четвертої сторони є стрічки, на які кожен відвідувач виставки може прикріпити білу паперову пташку в пам’ять про захисників України.
Це простір тиші, вдячності всім, хто боронить Україну, й глибокої спільної пам’яті за тими, хто поклав своє життя за майбутнє.
Далі буде…..
