Село Спірне Великописарівської громади розташоване за 17 кілометрів від російського кордону. Попри постійні обстріли, жителі прикордонного села не виїжджають і намагаються жити звичним життям.
Він встиг перебратись з лівого на правий берег Дніпра одним із останніх поромів. У листопаді 2022, коли російська армія в паніці відступала під натиском наступаючих українських військ, а Антонівський міст вже був зруйнований – окупаційні війська переправляли свою техніку на лівий берег через понтонні переправи. У той час у зворотному боці – на правий берег – вони дозволяли переїхати поодиноким цивільним машинам. Саме в одній з таких зміг повернутись додому Олександр Тєлєпєнь. Чоловік живе в селі Лиманці на Миколаївщині. Від самого початку окупації він перекидав дані про колони, що проходили повз його село для ЗСУ. За це його і затримали на початку листопада 2022 і переправили в поліцейський відділок у Каховку, що на лівому березі Дніпра. Завдяки тому, що в цей час військові РФ в паніці відступали – вони не надто цікавились потенційним «шпигуном», і майже одразу його відпустили. Про затримання, катування, щасливий збіг обставин, завдяки якому чоловікові вдалось вийти з катівні та потрапити додому – він розповів Радіо Свобода.
Тримав облогу Маріуполя, пробув у російському полоні, а після повернення в Україну — став священиком. Василь Федоренко — капелан 23 загону морської охорони. У полоні чоловік пробув понад три роки, його звільнили 26 лютого 2024.
Про ракети, вибухи, зруйновані міста і втрату дому читає вірші п`ятирічна Злата Птиця, дівчинка з містечка Межова на Дніпропетровщині. Ролики з декламованими віршами набирають сотні тисяч переглядів в соціальних мережах – у коментарях люди пишуть слова підтримки і захоплюються тим, як чуттєво маленька Злата відчуває слова, написані про війну. До рідної домівки Злати війна наблизилась впритул – КАБи та дрони зруйнували в Межовій школи, дитсадки, магазини та лікарню: родина була вимушена виїхати, але як жартує мама Злати – не дуже далеко, аби повернутись додому першими, коли гармати нарешті стихнуть.
В чому секрет успіху маленької декламаторки з Межової, про що вона молиться на Різдво, як її вірш врятував дідуся після поранення на війні – в матеріалі Радіо Свобода.
Документальний проєкт "Херсон. Дихай повільно". Це екологічне розслідування про те, як війна впливає на довкілля і здоров’я людей. Його підготувало Суспільне Херсон у співпраці з режисеркою Катериною Мурованою.
Автори дослідили вплив постійних обстрілів, зокрема, на якість повітря в Херсоні, наслідки забруднення для здоров’я місцевих жителів й загального стану екології.
У фільмі взяли участь військові, науковці, лікарі, представники громадських організацій, метеорологи та представники державних органів влади.
Новела «Вона» — це історії жінок, які служать у різних військових ролях: медикині, снайперки, штурмовики. Через особисті історії героїнь ми показуємо реалії війни, їхні емоції та переживання. Знята під час повномасштабного вторгнення, ця стрічка передає стійкість, біль і незламний дух жінок, які виборюють незалежність України.
Новела «Вона» присвячена памʼяті однієї з героїнь — Валентини «Валькірії», яка віддала своє життя за Україну та не встигла побачити цей фільм.
Здригалися від російських обстрілів по сусідніх селах, а тепер — і по своєму. Так буквально за 2 тижні змінилося життя у селі Розумівка Запорізької області.
Одеса вже тиждень живе з тривалими відключеннями електроенергії через російські атаки. У місті не працюють графіки, а світло в будинках з’являється лише на кілька годин.
Пітер Померанцев – британський письменник, журналіст, дослідник медіа, пропаганди та інформаційних воєн. Остання його книжка «Як виграти інформаційну війну. Пропагандист, який перехитрив Гітлера» вийшла цьогоріч в Україні й історія, викладена в ній, тісно перегукується із сьогоденням російсько-української війни. Ольга Айвазовська поговорила із Пітером Померанцевим про те які загрози в цифрову еру несе пропаганда, які суспільства більш вразливі до неї та чи може нинішній демократичний світ ефективно протидіяти пропаганді і які інструменти для цього потрібні.
На світанку 24 лютого 2022 року Україна прокинулася від вибухів. Але ця війна почалася значно раніше. Документальний цикл Остання війна розкриває справжні витоки російсько-українського протистояння та пояснює, які процеси росія запускала десятиліттями й століттями, щоб знищити українську ідентичність. Якими є витоки рашизму? Як демократія в рф стала інструментом тиранії? Дивіться документальний фільм Остання війна. Анатомія рашизму. У першій частині циклу журналістка Мирослава Барчук разом з українськими та західними інтелектуалами аналізує природу російського фашизму та механізми, які десятиліттями формували імперську свідомість росіян. Найжорстокіші воєнні злочини рашистів були хаотичними проявами насильства чи закономірністю системи, для якої воно стало нормою? Як ідеологи, філософи, пропагандисти й церква створили середовище, де геноцид був можливий і виправданий? І як Україна витримала удар і зруйнувала міф про «другу армію світу»? Дивіться історичний фільм Остання війна. Анатомія рашизму.
Чому побутова техніка в СССР була небезпечною, ламкою і технологічно застарілою? Телевізори, що вибухали й спричиняли пожежі, пральні машинки, повністю скопійовані з Заходу, та мрія про «совєтську Кремнієву долину», яка завершилась провалом. Розслідуємо, як промислове шпигунство, масове копіювання та відсутність власних розробок стали основою «технологічної величі» імперії. Від бритв і пилотягів до телевізорів, комп’ютерів і літаків — майже все, чим пишалася Москва, виявляється чужим.
російська культура — це троянський кінь: блискучий, красивий, привабливий, але всередині нього танки, «Гради», «Кинджали», викрадення, катування, вбивства і масове мародерство. Їхні танки ніколи не заходять першими: спочатку йдуть балет, пушкін і чайковський, потім російська мова, а вже за ними — заходять танки.
Село Спірне Великописарівської громади розташоване за 17 кілометрів від російського кордону. Попри постійні обстріли, жителі прикордонного села не виїжджають і намагаються жити звичним життям.
Він встиг перебратись з лівого на правий берег Дніпра одним із останніх поромів. У листопаді 2022, коли російська армія в паніці відступала під натиском наступаючих українських військ, а Антонівський міст вже був зруйнований – окупаційні війська переправляли свою техніку на лівий берег через понтонні переправи. У той час у зворотному боці – на правий берег – вони дозволяли переїхати поодиноким цивільним машинам. Саме в одній з таких зміг повернутись додому Олександр Тєлєпєнь. Чоловік живе в селі Лиманці на Миколаївщині. Від самого початку окупації він перекидав дані про колони, що проходили повз його село для ЗСУ. За це його і затримали на початку листопада 2022 і переправили в поліцейський відділок у Каховку, що на лівому березі Дніпра. Завдяки тому, що в цей час військові РФ в паніці відступали – вони не надто цікавились потенційним «шпигуном», і майже одразу його відпустили. Про затримання, катування, щасливий збіг обставин, завдяки якому чоловікові вдалось вийти з катівні та потрапити додому – він розповів Радіо Свобода.
Тримав облогу Маріуполя, пробув у російському полоні, а після повернення в Україну — став священиком. Василь Федоренко — капелан 23 загону морської охорони. У полоні чоловік пробув понад три роки, його звільнили 26 лютого 2024.
Про ракети, вибухи, зруйновані міста і втрату дому читає вірші п`ятирічна Злата Птиця, дівчинка з містечка Межова на Дніпропетровщині. Ролики з декламованими віршами набирають сотні тисяч переглядів в соціальних мережах – у коментарях люди пишуть слова підтримки і захоплюються тим, як чуттєво маленька Злата відчуває слова, написані про війну. До рідної домівки Злати війна наблизилась впритул – КАБи та дрони зруйнували в Межовій школи, дитсадки, магазини та лікарню: родина була вимушена виїхати, але як жартує мама Злати – не дуже далеко, аби повернутись додому першими, коли гармати нарешті стихнуть.
В чому секрет успіху маленької декламаторки з Межової, про що вона молиться на Різдво, як її вірш врятував дідуся після поранення на війні – в матеріалі Радіо Свобода.
Документальний проєкт "Херсон. Дихай повільно". Це екологічне розслідування про те, як війна впливає на довкілля і здоров’я людей. Його підготувало Суспільне Херсон у співпраці з режисеркою Катериною Мурованою.
Автори дослідили вплив постійних обстрілів, зокрема, на якість повітря в Херсоні, наслідки забруднення для здоров’я місцевих жителів й загального стану екології.
У фільмі взяли участь військові, науковці, лікарі, представники громадських організацій, метеорологи та представники державних органів влади.
Новела «Вона» — це історії жінок, які служать у різних військових ролях: медикині, снайперки, штурмовики. Через особисті історії героїнь ми показуємо реалії війни, їхні емоції та переживання. Знята під час повномасштабного вторгнення, ця стрічка передає стійкість, біль і незламний дух жінок, які виборюють незалежність України.
Новела «Вона» присвячена памʼяті однієї з героїнь — Валентини «Валькірії», яка віддала своє життя за Україну та не встигла побачити цей фільм.
Здригалися від російських обстрілів по сусідніх селах, а тепер — і по своєму. Так буквально за 2 тижні змінилося життя у селі Розумівка Запорізької області.
Бої у Покровську. Кадри та розповіді з центру подій.
Одеса вже тиждень живе з тривалими відключеннями електроенергії через російські атаки. У місті не працюють графіки, а світло в будинках з’являється лише на кілька годин.
Пітер Померанцев – британський письменник, журналіст, дослідник медіа, пропаганди та інформаційних воєн. Остання його книжка «Як виграти інформаційну війну. Пропагандист, який перехитрив Гітлера» вийшла цьогоріч в Україні й історія, викладена в ній, тісно перегукується із сьогоденням російсько-української війни. Ольга Айвазовська поговорила із Пітером Померанцевим про те які загрози в цифрову еру несе пропаганда, які суспільства більш вразливі до неї та чи може нинішній демократичний світ ефективно протидіяти пропаганді і які інструменти для цього потрібні.
До дня енергетика. «Щедрик» на одній із зруйнованих теплоелектростанцій України.
російська культура — це троянський кінь: блискучий, красивий, привабливий, але всередині нього танки, «Гради», «Кинджали», викрадення, катування, вбивства і масове мародерство. Їхні танки ніколи не заходять першими: спочатку йдуть балет, пушкін і чайковський, потім російська мова, а вже за ними — заходять танки.
Запоріжжя сьогодні зранку вже вкотре під ударами росіян. Пошкоджені будинки та автомобілі, є поранені люди.