Краматорськ — українське місто, яке росія роками намагається знищити. Але навіть тут досі можна почути стверджувальне: «Я хочу в росію!». Чому люди, які щодня бачать наслідки російських ударів, продовжують говорити про рашистів з теплом? Що вони думають про війну, Україну і кого вважають винним у тому, що відбувається з їхнім містом? Ці два дні у Краматорську ми провели разом із військовими, які щодня бачать це місто зовсім поруч із війною. Перший день — із бійцями 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр». Другий — із воїнами 49-го окремого штурмового батальйону «Карпатська Січ». Саме вони стали нашими провідниками містом — показували місця російських ударів, знайомили з людьми і допомагали побачити Краматорськ таким, яким він є зараз. У цьому фільмі — зруйновані будинки. Люди, які залишаються жити під постійною загрозою. Військові, які захищають це місто. І розмови, після яких іноді складно повірити у почуте. Я не намагаюся пояснювати побачене за глядача. Тут говорять самі люди. Іноді їхні слова говорять значно більше за будь-який закадровий текст. Цей фільм повністю знятий на iPhone. Без великої знімальної групи, без постановки і без прикрас. Два телефони, місто, військові й люди, які в ньому залишилися. Це 1–2 серії «Краматорська», об’єднані в один фільм. Дивіться до кінця. Бо чим далі — тим складніше відповісти на питання: як після всього побаченого тут досі можна хотіти в росію? Знято на iPhone. Війна. Люди. Україна — без прикрас.
На Куп'янському напрямку сили оборони вперше провели евакуаційну місію дроном. Військові врятували важкопораненого 49-річного бійця Костянтина Власенка.
Дружківка – одна з найгарячіших точок фронту. Що сьогодні відбувається в місті, яке російська армія перетворює на руїни?
Краматорськ — українське місто, яке росія роками намагається знищити. Але навіть тут досі можна почути стверджувальне: «Я хочу в росію!». Чому люди, які щодня бачать наслідки російських ударів, продовжують говорити про рашистів з теплом? Що вони думають про війну, Україну і кого вважають винним у тому, що відбувається з їхнім містом? Ці два дні у Краматорську ми провели разом із військовими, які щодня бачать це місто зовсім поруч із війною. Перший день — із бійцями 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр». Другий — із воїнами 49-го окремого штурмового батальйону «Карпатська Січ». Саме вони стали нашими провідниками містом — показували місця російських ударів, знайомили з людьми і допомагали побачити Краматорськ таким, яким він є зараз. У цьому фільмі — зруйновані будинки. Люди, які залишаються жити під постійною загрозою. Військові, які захищають це місто. І розмови, після яких іноді складно повірити у почуте. Я не намагаюся пояснювати побачене за глядача. Тут говорять самі люди. Іноді їхні слова говорять значно більше за будь-який закадровий текст. Цей фільм повністю знятий на iPhone. Без великої знімальної групи, без постановки і без прикрас. Два телефони, місто, військові й люди, які в ньому залишилися. Це 1–2 серії «Краматорська», об’єднані в один фільм. Дивіться до кінця. Бо чим далі — тим складніше відповісти на питання: як після всього побаченого тут досі можна хотіти в росію? Знято на iPhone. Війна. Люди. Україна — без прикрас.
Вкотре під атакою росіян перебуває Вінниччина. Рятувальники приборкують вогонь на об’єкті критичної інфраструктури.
На Куп'янському напрямку сили оборони вперше провели евакуаційну місію дроном. Військові врятували важкопораненого 49-річного бійця Костянтина Власенка.