Кривий Ріг вчора теж опинився під атакою росіян, вони атакували місто балістичними ракетами та БПЛА. Загинула 77-річна жінка, поранено щонайменше 24 людини, серед потерпілих – 6 дітей.
8 год · Сергій Миколайович Смоляк. Так звуть медика, якого цієї ночі вбили росіяни в Києві. Йому було 56 років. Коли бригада екстреної медичної допомоги та медицини катастроф приїхала на місце обстрілу житлового будинка, терористи завдали повторного удару. Сергій Смоляк загинув на місці. Ще четверо медичних працівників зазнали поранень.
Загалом цієї ночі в столиці четверо людей загинули, 24 — травмовані. До лікарень госпіталізовано 16 людей. Іншим медики надали допомогу на місці. Серед поранених також п’ятеро рятувальників.
Найбільших руйнувань зазнали будинки і інші цивільні об’єкти у чотирьох районах міста – торгівельний центр, санаторій, дитячий майданчик у дворі житлового будинку тощо. Є пошкодження критичної інфраструктури. В деяких районах перебої з електропостачанням та водою.
Співчуваємо усім, хто цієї ночі втратив рідних, друзів, колег, дім.
Медики не можуть бути мішенню, люди не можуть бути мішенню.
Близько 12:15 9 січня 2026 року російські військові атакували медичний заклад у Дніпровському районі Херсона. Зруйнована стіна в одному з відділень. Три медичні працівники отримали поранення.
Росія здійснила масовану комбіновану ракету на Київ, застосувавши різні типи ракет та дрони. Цілила, здебільшого, в критичну інфраструктуру міста. Внаслідок влучань безпілотників по багатоповерхових будинках загинули 4 людини, ще 19 постраждало. Під повторну атаку потрапили ДСНС та медики, один з них загинув.
Порти Одещини залишаються однією з головних цілей російських атак. У 2025 році росіяни вдвічі збільшила удари по портовій інфраструктурі України. При цьому через Одесу, Чорноморськ та Південний проходитиме до 90% українського аграрного експорту.
Давід Прадченко з Сумщини у 20 років підписав контракт у морську піхоту. Повномасштабну війну він зустрів у 22 роки в Маріуполі, де 12 квітня 22-го він з побратимами отримав наказ вийти з заводу Ілліча в російський полон. Давід за три роки пройшов через чотири в'язниці – в Оленівці, Таганрозі, Камишах та Пакіно. Найважче, каже, було в Камишах, де кожна щотижнева баня супроводжувалась тортурами. Там у полоні він вірив, що йому колись вдасться звільнитись і знову бути щасливим. Планував, як колись створить свою власну сім'ю. І вже за два місяці після звільнення зустрів свою майбутню дружину. Більше про історію про полон Давіда та його трепетне весілля дивіться в матеріалі Мар'яни П'єцух.
Розповідає, що росіянам її здала сусідка, яка у неї ж і ночувала. Операційна медсестра 47 бригади ОМБр ЗСУ Зоя Ковалець на початку повномасштабного вторгнення опинилась в окупації на Херсонщині. Каже, коли російські війська зайшли в її рідне селище Високопілля, вона почала передавати ЗСУ інформацію про пересування окупантів. Коли ж російські військові дізнались – почали шукати її по всьому селищу. Та її переховували сусіди. Два місяці медикиня пробула в окупації. Вийти Зої вдалося випадково, по замінованій дорозі. На наступний день вона одразу пішла допомагати в шпиталь, а згодом мобілізувалась у військо. Про найважчі спогади із Запорізького напрямку фронту і чому вона називає його «молодим»? Як сусідам вдалося ховати Зою від росіян? Чому її називають «Кіборг» та як її позивний пов’язаний із мотоциклами?
«Ми не очікуємо на олімпійське перемир'я. Олімпіада – це не те, що змусить агресора сьогодні припинити вбивати українців», – каже Матвій Бідний, міністр молоді та спорту. Вже у лютому українська команда візьме участь в Зимових олімпійських іграх у Мілані. Будуть там і російські спортсмени – як і в минулі роки, виступатимуть у нейтральному статусі. Нині Україна активно працює над тим, щоб не допустити росіян і білорусів до змагань, каже міністр, але визнає, підходи, зокрема, Міжнародного олімпійського комітету, щодо них змінюються. Як от нещодавно МОК дозволив російським та білоруським спортсменам виступати під власним прапором на Юнацьких Олімпійських іграх цьогоріч у Дакарі. «Це поступовий рух в бік зняття оцих спортивних санкцій», – констатує Матвій Бідний. Про спортивну дипломатію, зусилля України та поступове повернення росіян у великий спорт він розповідає у інтерв’ю Радіо Свобода. Міністр молоді та спорту також коментує ситуацію в українському спорті в умовах війни, чому українські спортсмени змінюють громадянство, наскільки фінансово атлетів забезпечує держава та радянський спадок у системі спорту. А ще Бідний ділиться планами щодо повернення молоді з-за кордону, молодіжної політики та роботи з національною ідентичністю, що серед завдань міністерства.
Учора я тут наводила приклад типового тексту психологині-"голубиці миру" Вєлігурской і обіцяла проаналізувати, у чому з цим проблеми.
Я б не стала недооцінювати важливість сегменту аудиторії "внєпалітікі".
І для них в останні роки створена ціла інфраструктура емоційного обслуговування - від тік-току і всіляких інстагуринь, які "діляться своїми думками про війну", до психологинь і психологів, які "дають право бути собою".
Аудиторію на цьому зібрати легко.
У мене немає інформації про "руку Москви", не буду спекулювати, але якщо це "корисні ідіот/ки" - то вони далеко не безневинні.
Деякі речі я можу сказати чисто аналітично.
1. У довгих війнах (а ми в довгій війні, якраз перевалило за тривалість вєлікой атєчєствєнной) дуже важливим компонентом є боротьба за цивільне населення (своє і противника) - воно може стати або міцним тилом, або третьою стороною конфлікту.
Головна мета інформаційно-психологічного впливу на цей сегмент - щоб в цілком очевидній оборонній війні проти Росії, щоб в цілком очевидній боротьбі проти геноцидальної війни на власній території державі Україна потрібно було доводити справедливість власних військових дій своїм же громадянам.
2. Що для цього слід робити: спотворювати інформацію (а це легко, бо у війні ми не можемо і не маємо знати все правдиво) і спотворювати сприйняття реальності.
Споживаючи такий спотворений світ, противник ухвалюватиме неправильні рішення.
А, не сказала головне: цивільне населення для Росії і Путіна і є противником, якщо хто не зрозумів навіть у ці холодні дні.
3. Але це все складно і страшно.
Тому на допомогу приходить психологічна "голубіца".
Розберемо основні прийоми з такої типової методички.
Перше, що вона робить, вживає простеньку метафору: "я - женщина і мать".
Але насправді це дуже сильна метафора. Вона - про стан вовчиці, яка зубами захищатиме своїх.
"Кто будет кормить детей, если мужчина погибнет на фронте?", - запитує голубіца.
Таким чином, вона формує хибне протиставлення.
Наприклад, класик сценарного мистецтва Джуліан Фрідман пояснює, що тексти мають бути передовсім про аудиторію - так вони об’єднують людей емоційно, створюючи спільну ідентичність.
"Ми" проти "фронту" - тут все просто.
Що станеться, з дітьми, якщо батька вб'є російською ракетою?
Що станеться, якщо діти загинуть від російської ракети?
Що станеться, якщо окупація і дітей відберуть від батьків, визнавши цю сім'ю "неблагонадійною"?
Що станеться з дітьми, якщо батька мобілізують в окупаційну армію?
Таких запитань, звісно, ніхто не ставить.
4. Люди в більшості своїй хочуть вірити, що вони оперують фактами, що вони раціональні.
Тому найкраща структура для повідомлення з метою впливу - це робота з раціональністю.
Але головне - як вибудувані ці факти.
Наприклад, "людей насильно загоняют на войну" , читаємо ми.
Насильно? Значною мірою - так.
Але в чому причина війни? Хто її почав і у якій формі? Чи може бути повномасштабна війна без елементів примусу?
Немає таких терзань і таких відповідей.
Зате є спотворення причиново-наслідкових зв'язків, формування ірраціональної логічної сліпоти.
5. Ще один прийом - "інша точка зору".
"Патриотизм - ето делать страну такой, в которой хочется и можно жить достойно", ""патриотизм - ето не вьірубать леса и оберегать города и культурное наследие", - пише пані Вєлігурская.
Якщо відкинути цинізм цієї пані, поглянемо на логіку.
Формально вона не заперечує проти цінності патріотизму.
Але це інший патріотизм, де треба оберігати "города" в момент, коли Росія стирає їх з лиця землі.
Ліси оберігати, коли Росія чинить масштабний екоцид.
Жити достойно хоче голубіца, коли їй росіяни виносять енергосистему і вона навіть вмити вранці теплою водою свій достойний фасад не щодня може.
6. Мій улюблений момент: "Людей заставили забьіть, что любовь к родине не имеет ничего общего с принесением людей в жертву".
Це класний прийом!
Він надає голос гіршому моральному вибору.
Він сцикливість називає "іншою сміливістю" (як тут не згадати "отрицательное вспльітие").
Тепер не українські військові сміливі, а ті, хто ними не стали: бо вони мають "сміливість" протистояти мейнстріму.
І це урівнює два непорівнюваних моральних вибори.
Більше того, ця голубіца називає військових людьми, що "деградируют до первобьітного уровня с дубинками', які годують "воєнную машину".
7. Створення мережі асоціацій ("жизнь как ценность", "сохранять свободу", "делать мир лучше" - хоча це абсолютний абсурд, коли на тебе летять ракети).
Ну і використання ще однієї досить сильної метафори: "любовь к родине - ето не про смерть".
Це апелює до того, що "оборона від ворога = смерть".
"Пришло время пересмотреть понятие патриотизма", - пише пані Вєлігурская.
Це також дуже сильна метафора, вона звучить як "цього не має бути", і це працює з цілком природним небажанням людини бути в ситуації війни.
Це як спроба заперечити реальність, відіграти все наново.
8. Там в неї ще по дрібничках: наприклад, "власти во всем мире забьіли что-то там", "коалиции во всем мире, зарабатьівающие на войне" - тупесенькі прийомчики урівнювання агресора і жертви і "мірової закуліси", що заробляє на війні.
До речі, на війнах завжди заробляють.
Бо світ складний.
Але це не означає, що не треба захищатись.
Пізніше, як реакцію на обурення в коментарях, вона дописала щось на зразок того, що "у нас не запрещена свобода слова", і це теж типовий прийом з цинічного арсеналу російських маніпуляцій: апелювати до свободи слова десь у когось, винищивши будь-яку іншу думку у себе.
Втім, методичка пані Вєлігурской працює як годинник: стереотипи, стандартизація мислення, підтримка правильного градусу емоцій, пробудовані причиново' наслідкові зв'язки ( які насправді спотворені).
Таким чином, Жертва агресії стає Ворогом власних громадян.
У таких текстах ви не знайдете слова "капітуляція", написаного прямо. Але ви знайдете все, що цю капітуляцію обґрунтовує.
Довга війна - це завжди війна наративів.
У цьому конкретному випадку - це війна за те, чи справедливо ми робимо, коли обороняємось.
У цієї пані велика аудиторія, вона пише багато і планомірно.
Я закцентувала саме на цьому тексті, бо це все далеко не гра.
А ціла інфраструктура таких голубіц.
Війну, яку власні громадяни вважають несправедливою, виграти неможливо.
Понад два роки тому, восени 2023 року, восьмирічна Ангеліна з Куп’янська в одній із харківських лікарень зустріла свою нову маму – Зою Лаврикову. Дівчинка отримала важкі поранення внаслідок російського обстрілу Куп’янська у жовтні 2022 року. На її очах загинув її тато, біологічна мама покинула дитину, коли їй було кілька місяців. Ангеліна у лікарні була одна і потребувала допомоги. А Зоя Лаврикова якраз прийшла відвідати свою знайому і побачила Ангеліну. Через короткий дуже час дівчинка почала називати її лише – мама. Радіо Свобода спілкувалось з дівчинкою і її мамою у травні 2024 року, коли дитині проводили операцію у Львові. І знову поцікавилось, як складається життя Ангеліни і її мами.
Донеччина постійно потерпає від російських обстрілів. Напередодні росіяни скинули на Слов'янськ ФАБ-250 УМПК - керовану авіабомбу масою 250 кілограмів — вона поцілила біля приватного подвір'я. Пошкоджено п'ять багатоповерхових та близько двадцяти приватних будинків, магазин та автомобілі. Семеро людей дістали поранення.
Місто Ворожба розташоване за 10 кілометрів від кордону з росією. Сюди долітають російські КАБи, дрони на оптоволокні, "Молнії" та інші види безпілотників. Б'ють переважно по будинках місцевих.
Він розповідав, що насправді ніхто не біжить ані 60, ані 80 кілометрів. Кожен біжить "ось до того повороту" і "ось до того пагорба". Ультрамарафон лякає своєю дистанцією – і всі розбивають маршрут на зрозумілі фрагменти із чіткими чекпоінтами. Я слухав його і думав про те, що наша служба в армії влаштована приблизно так само.
Нам усім наказано служити до перемоги – але при цьому кожен служить "до відпустки". Або "до ротації". Або "до дня народження". Реперні точки впорядковують нескінченність. Роблять її трохи відчутнішою. І якщо випало бігти до горизонту, то символічні привали роблять маршрут хоч трохи зрозумілішим.
Мій перший армійський чекпоінт був на дистанції в 14 місяців. Той самий АТО-шний термін мобілізації. Я не служив до лютого 22-го – і тому весь час здавалося, що живеш у борг. Їдеш у майбутнє на плечах тих, хто витяг на собі перший період війни. 24.02 з'явилася можливість повернути цей борг – і тому перша моя символічна дистанція тягнулася до травня 2023-го.
Слідом була спокуса чекати третьої річниці мобілізації. Президент натякав нам на терміни служби, обіцяв передбачуваність та ротацію. Треті роковини вторгнення наситили очікуваннями – як потім виявилося порожніми. Фрустрація військовослужбовців відгукнулась появою терміна "ухилянт" і зростанням СЗЧ. Стало зрозуміло, що ми біжимо безстроково. Єдине, що змінюється, – це дистанція між символічними привалами. Щоразу вони стають все коротшими. Між моїми "пагорбами" та "поворотами" тепер у середньому минає не більше місяця.
Наша рота готується до переїзду – попереду у нас бої за Донбас. Впіймав себе на думці, що востаннє був у Краматорську навесні 23-го. Три роки тому. До війни в такий період зазвичай вміщувалися дві-три країни, кілька фотоальбомів, пара сердечних історій та нове місце роботи. А за останні три роки у мене помінявся хіба що корч і кількість сивини.
Інколи виникає відчуття, що останні чотири роки випало брати участь у реаліті-шоу на виживання. Наприкінці кожного сезону твою участь продовжують ще на один рік. І здається, ніби все довкола – одна велика девіація, і як тільки вона закінчиться, то повернешся до довоєнної норми. А потім згадуєш, що довоєнної реальності більше нема. Світ змінювався без твоєї присутності, і поки ти набував нових кваліфікацій – твої цивільні потроху вивітрювалися. Повоєнне життя буде іншим. Повоєнний ти – теж. Все, чим ти тут займався – для решти не більше ніж сайд-квест основного сценарію. Багато хто вирішив його пропустити.
Соціологи кажуть, що в лютому 22-го черги до військкоматів складалися з тих, для кого ключовими були цінності самовираження. З тих, кому важливо ухвалювати рішення та брати відповідальність. Вчиняти відповідно до принципів і не поступатися під тиском. За останні чотири роки всі вони встигли мобілізуватися, а тому тепер реклама бригад, побудована на мотивації досягнення, що пропонує "проявити себе" та "довести собі", звертається до неіснуючої аудиторії. З тими, хто залишився, треба говорити мовою раціональних аргументів, зарплати та передбачуваності. Що досить непросто, зважаючи на те, що в них перед очима приклад добровольців першої хвилі. Усіх тих, хто найбільше цінував свободу – і як наслідок найбільше її втратив.
Суперечки щодо якості нашого суспільства тепер стали головним змістом дискусії. Ми говоримо про співвідношення громадян та обивателів. Про баланс прав і обов'язків. Про кількість тих, хто живе в борг і тих, хто тягне за себе та за інших. Але для остаточного вердикту нам не вистачає головного. Країни маминої подруги.
Щоб сказати, що ми не склали іспит, треба знати когось, хто склав. Країну, в якій виявилося більше небайдужих. Більше тих, хто готовий був покинути старе життя та безстроково вдягнути на себе форму. Але в тому й річ, що соціологія старої Європи натякає, що конкурентів у нас може не виявитися. Що ми ризикуємо очолити рейтинг. Що наш рівень опору може стати недосяжною мрією для тих, хто десятиліттями звикав, що безпека дана їм за промовчанням.
Суспільство не буває однорідним – у ньому завжди в більшості будуть ті, хто зосереджений на цінностях виживання. Питання лише в тому, як багато виявиться тих, хто зосереджений на чомусь ще. І може виявитися, що співвідношення, яке ми вважаємо недостатнім, для наших сусідів виглядає межею мрій. Недосяжним ідеалом на випадок вторгнення. Поки ми нарікаємо на кількість ухилянтів, решта захоплено стежать за нашою кількістю мобілізованих.
Коли навалюється спокуса розчаруватися у всьому – я думаю саме про це. Про те, що інші могли не вистояти. Що наш опір – це привід для гордості, а не для зневіри. Мені, звичайно, дуже хотілося б, щоб співвідношення громадян та обивателів у нас було іншим, але для наших європейських сусідів воно і зараз може бути прикладом для наслідування.
Щоправда, всі ці міркування матимуть сенс, якщо ми вистоїмо. Якщо дотягнемо до заморозки – без колапсу на фронті та обвалення оборони. А тому наприкінці четвертого року все частіше ловиш себе на тому, що війна робить із тебе фаталіста. Ти знаєш, що президент продовжить говорити з нацією про мир, а не про війну. Що політики продовжать жити переобранням, а не фронтом. Що ухилянти прийдуть на вибори, а не у військкомати. Що тил до останнього намагатиметься не дивитися вгору.
Мій наступний чекпоінт – це четверта річниця мобілізації. До неї залишилося бігти шість тижнів. Нашу участь у серіалі продовжили на п'ятий сезон.
Історія для дорослих" представляє новий формат: "Історик плюс письменник". В першому епізоді письменник Олег Криштопа та історик Іван Дерейко поговорять про те, чому Друга світова була російської громадянською війною, скільки російських армій воювало на боці Гітлера.
Ворог, якого ми недооцінюємо. Який підкрадається підступно, але вражає безжально. Холод.
Холод - це не про вміння зібратись і перечекати. Не про силу духу. І не про витривалість тіла. Холод - це про уповільнення всіх процесів в організмі. Кровообіг. Серцебиття. Дихання.
Для активної здорової людини порятунком буде активний рух. Для людини, яка лежить, або сидить більшу частину часу, потрібна допомога оточуючих. Бо тепло для неї буде так само життєво необхідне, як їжа і кисень.
Нам здається, що нічого страшного не відбувається - ну спить собі і спить. Ну, руки прохолодні. Так і навколо ж холодно. Додамо ще одну ковдру і цього буде досить. Насправді ні. Малорухома людина потребує від нас цілого комплексу мір.
Зберігайте температуру в кімнаті. Закрийте одну кімнату, де перебуває пацієнт. Не обов’язково гріти всю квартиру.
Ущільніть вікна і двері: ковдра, рушники, плед уздовж щілин. Мінімальна мета 18 °C. Нижче є ризик переохолодження навіть під ковдрами.
Ліжко - це головне джерело тепла.
Знизу: матрац, ковдра / плед, простирадло. Холод знизу основна причина втрати тепла. Ніколи не кладіть людину просто на холодний матрац. Обов’язково зробіть багатошаровий «сендвіч».
Одяг. Головну роль відіграють шари, а не товщина. Згадайте як вдягали на вулицю маленьку дитину -як капустинку.
Бавовняна білизна
Теплий шар (фліс / вовна)
Тонка ковдра
Тепла ковдра зверху
Обов’язково шкарпетки і краще 2 пари (бавовна + вовна). Якщо мерзнуть руки - тонкі рукавички.
Перед тим, як вдягати шкарпетки та рукавиці – розігрійте стопи і долоні. Інакше вони будуть зберігати не тепло, а холод. Не перетискайте одягом - це погіршує кровообіг і буде ще холодніше. Обирайте одяг з вільною резинкою.
Ковдри: краще дві легкі, ніж одна дуже важка. Ковдра має накривати плечі і шию, але не заважати диханню.
Грілки. Використовуйте грілку, або пляшку з теплою водою, не гарячою. Завжди через рушник, аби запобігти опікам. Кладіть грілки ближче до стоп, або з зовнішньої сторони стегна. Категорично не можна класти під спину і на живіт. Перевіряйте шкіру кожні 20–30 хвилин. Не залишайте грілку на ніч без контролю.
Тепле пиття кожні 1–2 години: вода, чай, по можливості - бульйон. Але знов-таки, обов’язково перевіряйте, аби рідина не була занадто гаряча. Бо опіки слизової нам не потрібні. І пам’ятайте : холодна людина = зневоднена людина.
Кожні 2–3 години змінюємо положення тіла. Розтерти руки, стопи і укрити знову. Навіть мінімальний рух зменшує втрату тепла.
Ознаки, що людина мерзне ( якщо не може поскаржитися):
холодні руки і стопи
бліда або мармурова шкіра
сонливість, загальмованість
тремтіння або навпаки повна нерухомість
уповільнене серцебиття
Будь ласка, не забувайте, що маломобільна людина не здатна зігрітись самостійно, а холод підступний ворог.
Перший епізод циклу «Велика російська брехня» показує, як Росія вже багато століть використовує історію як пропагандистський інструмент для просування своїх політичних інтересів. Росія використовує історичний міф про нібито пряму спадкоємність від Київської Русі, щоб приписати собі тисячолітню історію та виправдати територіальні претензії на землі сусідніх держав. Росія вимагає собі особливих геополітичних прав в Європі, спекулюючи на історичній темі перемоги у Другій світовій війні, створивши міф про єдиний, російський, народ-переможець. Росія вже друкує тисячі підручників, в яких заввиграшки підлаштовує історичні факти під політичну кон'юнктуру. Чому в західних енциклопедіях зразка 2023 року досі можна знайти термін «Київська Росія»? Чому вивчення історії східноєвропейського регіону у світі залишається таким російськоцентричним? Як працюють історичні маніпуляції та якими руйнівними можуть бути їхні наслідки, розповідають:
професор Єльського університету Джейсон Стенлі;
професорка історії та політології Університету Західного Онтаріо Марта Дичок;
заступник Голови Українського інституту національної пам'яті Володимир Тиліщак;
кандидат історичних наук, дослідник публічної історії Антон Лягуша;
старша співробітниця департаменту вивчення Росії Центру східних досліджень (Польща) Марія Доманська;
професор, викладач україністики в University College London, письменник, перекладач Уям Блекер;
історик, директор Українського науково-дослідного інституту архівної справи та документознавства Віталій Скальський;
співавтор проєкту «Історія для дорослих» Олег Криштопа;
політтехнолог Сергій Гайдай;
письменник, журналіст, кореспондент видання The Guardian Люк Гардінґ;
письменник, автор посібника НАТО про російську інформаційну війну Кір Джайлз;
експертка з протидії гібридним загрозам Любов Цибульська.
«Велика російська брехня» — це цикл фільмів про країну, що живе в атмосфері інформаційної санітарії, у якому спростовуються наративи російської пропаганди. Росія багато століть використовує історію, літературу, кіно, мистецтво, спорт, медіа як інструменти пропаганди для просування політичних інтересів. Називає себе спадкоємицею Київської Русі та виправдовує претензії на землі сусідніх держав .
Як організовано роботу аеродромів під постійними обстрілами? Як діють українські льотчики у небі біля лінії фронту? Що застосовують проти російської ППО? Розмова про стан української бойової авіації, її виживання, про підготовку екіпажів та розвиток — з пілотом МіГ-29.
Сьогодні вночі росіяни вперше атакувала Львів балістикою середньої дальності з полігону "Капустін Яр".
Кривий Ріг вчора теж опинився під атакою росіян, вони атакували місто балістичними ракетами та БПЛА. Загинула 77-річна жінка, поранено щонайменше 24 людини, серед потерпілих – 6 дітей.
Міністерство охорони здоров'я України
8 год · Сергій Миколайович Смоляк. Так звуть медика, якого цієї ночі вбили росіяни в Києві. Йому було 56 років. Коли бригада екстреної медичної допомоги та медицини катастроф приїхала на місце обстрілу житлового будинка, терористи завдали повторного удару. Сергій Смоляк загинув на місці. Ще четверо медичних працівників зазнали поранень.
Загалом цієї ночі в столиці четверо людей загинули, 24 — травмовані. До лікарень госпіталізовано 16 людей. Іншим медики надали допомогу на місці. Серед поранених також п’ятеро рятувальників.
Найбільших руйнувань зазнали будинки і інші цивільні об’єкти у чотирьох районах міста – торгівельний центр, санаторій, дитячий майданчик у дворі житлового будинку тощо. Є пошкодження критичної інфраструктури. В деяких районах перебої з електропостачанням та водою.
Співчуваємо усім, хто цієї ночі втратив рідних, друзів, колег, дім.
Медики не можуть бути мішенню, люди не можуть бути мішенню.
Порти Одещини залишаються однією з головних цілей російських атак. У 2025 році росіяни вдвічі збільшила удари по портовій інфраструктурі України. При цьому через Одесу, Чорноморськ та Південний проходитиме до 90% українського аграрного експорту.
Дружківка на Донеччині. Сьогодні — це одна з пріоритетних цілей росіян на Костянтинівському напрямку.
Тетяна Трощинська
Учора я тут наводила приклад типового тексту психологині-"голубиці миру" Вєлігурской і обіцяла проаналізувати, у чому з цим проблеми.
Я б не стала недооцінювати важливість сегменту аудиторії "внєпалітікі".
І для них в останні роки створена ціла інфраструктура емоційного обслуговування - від тік-току і всіляких інстагуринь, які "діляться своїми думками про війну", до психологинь і психологів, які "дають право бути собою".
Аудиторію на цьому зібрати легко.
У мене немає інформації про "руку Москви", не буду спекулювати, але якщо це "корисні ідіот/ки" - то вони далеко не безневинні.
Деякі речі я можу сказати чисто аналітично.
1. У довгих війнах (а ми в довгій війні, якраз перевалило за тривалість вєлікой атєчєствєнной) дуже важливим компонентом є боротьба за цивільне населення (своє і противника) - воно може стати або міцним тилом, або третьою стороною конфлікту.
Головна мета інформаційно-психологічного впливу на цей сегмент - щоб в цілком очевидній оборонній війні проти Росії, щоб в цілком очевидній боротьбі проти геноцидальної війни на власній території державі Україна потрібно було доводити справедливість власних військових дій своїм же громадянам.
2. Що для цього слід робити: спотворювати інформацію (а це легко, бо у війні ми не можемо і не маємо знати все правдиво) і спотворювати сприйняття реальності.
Споживаючи такий спотворений світ, противник ухвалюватиме неправильні рішення.
А, не сказала головне: цивільне населення для Росії і Путіна і є противником, якщо хто не зрозумів навіть у ці холодні дні.
3. Але це все складно і страшно.
Тому на допомогу приходить психологічна "голубіца".
Розберемо основні прийоми з такої типової методички.
Перше, що вона робить, вживає простеньку метафору: "я - женщина і мать".
Але насправді це дуже сильна метафора. Вона - про стан вовчиці, яка зубами захищатиме своїх.
"Кто будет кормить детей, если мужчина погибнет на фронте?", - запитує голубіца.
Таким чином, вона формує хибне протиставлення.
Наприклад, класик сценарного мистецтва Джуліан Фрідман пояснює, що тексти мають бути передовсім про аудиторію - так вони об’єднують людей емоційно, створюючи спільну ідентичність.
"Ми" проти "фронту" - тут все просто.
Що станеться, з дітьми, якщо батька вб'є російською ракетою?
Що станеться, якщо діти загинуть від російської ракети?
Що станеться, якщо окупація і дітей відберуть від батьків, визнавши цю сім'ю "неблагонадійною"?
Що станеться з дітьми, якщо батька мобілізують в окупаційну армію?
Таких запитань, звісно, ніхто не ставить.
4. Люди в більшості своїй хочуть вірити, що вони оперують фактами, що вони раціональні.
Тому найкраща структура для повідомлення з метою впливу - це робота з раціональністю.
Але головне - як вибудувані ці факти.
Наприклад, "людей насильно загоняют на войну" , читаємо ми.
Насильно? Значною мірою - так.
Але в чому причина війни? Хто її почав і у якій формі? Чи може бути повномасштабна війна без елементів примусу?
Немає таких терзань і таких відповідей.
Зате є спотворення причиново-наслідкових зв'язків, формування ірраціональної логічної сліпоти.
5. Ще один прийом - "інша точка зору".
"Патриотизм - ето делать страну такой, в которой хочется и можно жить достойно", ""патриотизм - ето не вьірубать леса и оберегать города и культурное наследие", - пише пані Вєлігурская.
Якщо відкинути цинізм цієї пані, поглянемо на логіку.
Формально вона не заперечує проти цінності патріотизму.
Але це інший патріотизм, де треба оберігати "города" в момент, коли Росія стирає їх з лиця землі.
Ліси оберігати, коли Росія чинить масштабний екоцид.
Жити достойно хоче голубіца, коли їй росіяни виносять енергосистему і вона навіть вмити вранці теплою водою свій достойний фасад не щодня може.
6. Мій улюблений момент: "Людей заставили забьіть, что любовь к родине не имеет ничего общего с принесением людей в жертву".
Це класний прийом!
Він надає голос гіршому моральному вибору.
Він сцикливість називає "іншою сміливістю" (як тут не згадати "отрицательное вспльітие").
Тепер не українські військові сміливі, а ті, хто ними не стали: бо вони мають "сміливість" протистояти мейнстріму.
І це урівнює два непорівнюваних моральних вибори.
Більше того, ця голубіца називає військових людьми, що "деградируют до первобьітного уровня с дубинками', які годують "воєнную машину".
7. Створення мережі асоціацій ("жизнь как ценность", "сохранять свободу", "делать мир лучше" - хоча це абсолютний абсурд, коли на тебе летять ракети).
Ну і використання ще однієї досить сильної метафори: "любовь к родине - ето не про смерть".
Це апелює до того, що "оборона від ворога = смерть".
"Пришло время пересмотреть понятие патриотизма", - пише пані Вєлігурская.
Це також дуже сильна метафора, вона звучить як "цього не має бути", і це працює з цілком природним небажанням людини бути в ситуації війни.
Це як спроба заперечити реальність, відіграти все наново.
8. Там в неї ще по дрібничках: наприклад, "власти во всем мире забьіли что-то там", "коалиции во всем мире, зарабатьівающие на войне" - тупесенькі прийомчики урівнювання агресора і жертви і "мірової закуліси", що заробляє на війні.
До речі, на війнах завжди заробляють.
Бо світ складний.
Але це не означає, що не треба захищатись.
Пізніше, як реакцію на обурення в коментарях, вона дописала щось на зразок того, що "у нас не запрещена свобода слова", і це теж типовий прийом з цинічного арсеналу російських маніпуляцій: апелювати до свободи слова десь у когось, винищивши будь-яку іншу думку у себе.
Втім, методичка пані Вєлігурской працює як годинник: стереотипи, стандартизація мислення, підтримка правильного градусу емоцій, пробудовані причиново' наслідкові зв'язки ( які насправді спотворені).
Таким чином, Жертва агресії стає Ворогом власних громадян.
У таких текстах ви не знайдете слова "капітуляція", написаного прямо. Але ви знайдете все, що цю капітуляцію обґрунтовує.
Довга війна - це завжди війна наративів.
У цьому конкретному випадку - це війна за те, чи справедливо ми робимо, коли обороняємось.
У цієї пані велика аудиторія, вона пише багато і планомірно.
Я закцентувала саме на цьому тексті, бо це все далеко не гра.
А ціла інфраструктура таких голубіц.
Війну, яку власні громадяни вважають несправедливою, виграти неможливо.
А такі тексти працюють саме на це.
Донеччина постійно потерпає від російських обстрілів. Напередодні росіяни скинули на Слов'янськ ФАБ-250 УМПК - керовану авіабомбу масою 250 кілограмів — вона поцілила біля приватного подвір'я. Пошкоджено п'ять багатоповерхових та близько двадцяти приватних будинків, магазин та автомобілі. Семеро людей дістали поранення.
Місто Ворожба розташоване за 10 кілометрів від кордону з росією. Сюди долітають російські КАБи, дрони на оптоволокні, "Молнії" та інші види безпілотників. Б'ють переважно по будинках місцевих.
Павло Казарін
Мій друг до війни бігав ультрамарафони.
Він розповідав, що насправді ніхто не біжить ані 60, ані 80 кілометрів. Кожен біжить "ось до того повороту" і "ось до того пагорба". Ультрамарафон лякає своєю дистанцією – і всі розбивають маршрут на зрозумілі фрагменти із чіткими чекпоінтами. Я слухав його і думав про те, що наша служба в армії влаштована приблизно так само.
Нам усім наказано служити до перемоги – але при цьому кожен служить "до відпустки". Або "до ротації". Або "до дня народження". Реперні точки впорядковують нескінченність. Роблять її трохи відчутнішою. І якщо випало бігти до горизонту, то символічні привали роблять маршрут хоч трохи зрозумілішим.
Мій перший армійський чекпоінт був на дистанції в 14 місяців. Той самий АТО-шний термін мобілізації. Я не служив до лютого 22-го – і тому весь час здавалося, що живеш у борг. Їдеш у майбутнє на плечах тих, хто витяг на собі перший період війни. 24.02 з'явилася можливість повернути цей борг – і тому перша моя символічна дистанція тягнулася до травня 2023-го.
Слідом була спокуса чекати третьої річниці мобілізації. Президент натякав нам на терміни служби, обіцяв передбачуваність та ротацію. Треті роковини вторгнення наситили очікуваннями – як потім виявилося порожніми. Фрустрація військовослужбовців відгукнулась появою терміна "ухилянт" і зростанням СЗЧ. Стало зрозуміло, що ми біжимо безстроково. Єдине, що змінюється, – це дистанція між символічними привалами. Щоразу вони стають все коротшими. Між моїми "пагорбами" та "поворотами" тепер у середньому минає не більше місяця.
Наша рота готується до переїзду – попереду у нас бої за Донбас. Впіймав себе на думці, що востаннє був у Краматорську навесні 23-го. Три роки тому. До війни в такий період зазвичай вміщувалися дві-три країни, кілька фотоальбомів, пара сердечних історій та нове місце роботи. А за останні три роки у мене помінявся хіба що корч і кількість сивини.
Інколи виникає відчуття, що останні чотири роки випало брати участь у реаліті-шоу на виживання. Наприкінці кожного сезону твою участь продовжують ще на один рік. І здається, ніби все довкола – одна велика девіація, і як тільки вона закінчиться, то повернешся до довоєнної норми. А потім згадуєш, що довоєнної реальності більше нема. Світ змінювався без твоєї присутності, і поки ти набував нових кваліфікацій – твої цивільні потроху вивітрювалися. Повоєнне життя буде іншим. Повоєнний ти – теж. Все, чим ти тут займався – для решти не більше ніж сайд-квест основного сценарію. Багато хто вирішив його пропустити.
Соціологи кажуть, що в лютому 22-го черги до військкоматів складалися з тих, для кого ключовими були цінності самовираження. З тих, кому важливо ухвалювати рішення та брати відповідальність. Вчиняти відповідно до принципів і не поступатися під тиском. За останні чотири роки всі вони встигли мобілізуватися, а тому тепер реклама бригад, побудована на мотивації досягнення, що пропонує "проявити себе" та "довести собі", звертається до неіснуючої аудиторії. З тими, хто залишився, треба говорити мовою раціональних аргументів, зарплати та передбачуваності. Що досить непросто, зважаючи на те, що в них перед очима приклад добровольців першої хвилі. Усіх тих, хто найбільше цінував свободу – і як наслідок найбільше її втратив.
Суперечки щодо якості нашого суспільства тепер стали головним змістом дискусії. Ми говоримо про співвідношення громадян та обивателів. Про баланс прав і обов'язків. Про кількість тих, хто живе в борг і тих, хто тягне за себе та за інших. Але для остаточного вердикту нам не вистачає головного. Країни маминої подруги.
Щоб сказати, що ми не склали іспит, треба знати когось, хто склав. Країну, в якій виявилося більше небайдужих. Більше тих, хто готовий був покинути старе життя та безстроково вдягнути на себе форму. Але в тому й річ, що соціологія старої Європи натякає, що конкурентів у нас може не виявитися. Що ми ризикуємо очолити рейтинг. Що наш рівень опору може стати недосяжною мрією для тих, хто десятиліттями звикав, що безпека дана їм за промовчанням.
Суспільство не буває однорідним – у ньому завжди в більшості будуть ті, хто зосереджений на цінностях виживання. Питання лише в тому, як багато виявиться тих, хто зосереджений на чомусь ще. І може виявитися, що співвідношення, яке ми вважаємо недостатнім, для наших сусідів виглядає межею мрій. Недосяжним ідеалом на випадок вторгнення. Поки ми нарікаємо на кількість ухилянтів, решта захоплено стежать за нашою кількістю мобілізованих.
Коли навалюється спокуса розчаруватися у всьому – я думаю саме про це. Про те, що інші могли не вистояти. Що наш опір – це привід для гордості, а не для зневіри. Мені, звичайно, дуже хотілося б, щоб співвідношення громадян та обивателів у нас було іншим, але для наших європейських сусідів воно і зараз може бути прикладом для наслідування.
Щоправда, всі ці міркування матимуть сенс, якщо ми вистоїмо. Якщо дотягнемо до заморозки – без колапсу на фронті та обвалення оборони. А тому наприкінці четвертого року все частіше ловиш себе на тому, що війна робить із тебе фаталіста. Ти знаєш, що президент продовжить говорити з нацією про мир, а не про війну. Що політики продовжать жити переобранням, а не фронтом. Що ухилянти прийдуть на вибори, а не у військкомати. Що тил до останнього намагатиметься не дивитися вгору.
Мій наступний чекпоінт – це четверта річниця мобілізації. До неї залишилося бігти шість тижнів. Нашу участь у серіалі продовжили на п'ятий сезон.
Історія для дорослих" представляє новий формат: "Історик плюс письменник". В першому епізоді письменник Олег Криштопа та історик Іван Дерейко поговорять про те, чому Друга світова була російської громадянською війною, скільки російських армій воювало на боці Гітлера.
Zoya Maximova разом з Лесею Литвиновою зараз тут: СВОЇ.
18 год ·Київ ·
Ворог, якого ми недооцінюємо. Який підкрадається підступно, але вражає безжально. Холод.
Холод - це не про вміння зібратись і перечекати. Не про силу духу. І не про витривалість тіла. Холод - це про уповільнення всіх процесів в організмі. Кровообіг. Серцебиття. Дихання.
Для активної здорової людини порятунком буде активний рух. Для людини, яка лежить, або сидить більшу частину часу, потрібна допомога оточуючих. Бо тепло для неї буде так само життєво необхідне, як їжа і кисень.
Нам здається, що нічого страшного не відбувається - ну спить собі і спить. Ну, руки прохолодні. Так і навколо ж холодно. Додамо ще одну ковдру і цього буде досить. Насправді ні. Малорухома людина потребує від нас цілого комплексу мір.
Зберігайте температуру в кімнаті. Закрийте одну кімнату, де перебуває пацієнт. Не обов’язково гріти всю квартиру.
Ущільніть вікна і двері: ковдра, рушники, плед уздовж щілин. Мінімальна мета 18 °C. Нижче є ризик переохолодження навіть під ковдрами.
Ліжко - це головне джерело тепла.
Знизу: матрац, ковдра / плед, простирадло. Холод знизу основна причина втрати тепла. Ніколи не кладіть людину просто на холодний матрац. Обов’язково зробіть багатошаровий «сендвіч».
Одяг. Головну роль відіграють шари, а не товщина. Згадайте як вдягали на вулицю маленьку дитину -як капустинку.
Бавовняна білизна
Теплий шар (фліс / вовна)
Тонка ковдра
Тепла ковдра зверху
Обов’язково шкарпетки і краще 2 пари (бавовна + вовна). Якщо мерзнуть руки - тонкі рукавички.
Перед тим, як вдягати шкарпетки та рукавиці – розігрійте стопи і долоні. Інакше вони будуть зберігати не тепло, а холод. Не перетискайте одягом - це погіршує кровообіг і буде ще холодніше. Обирайте одяг з вільною резинкою.
Ковдри: краще дві легкі, ніж одна дуже важка. Ковдра має накривати плечі і шию, але не заважати диханню.
Грілки. Використовуйте грілку, або пляшку з теплою водою, не гарячою. Завжди через рушник, аби запобігти опікам. Кладіть грілки ближче до стоп, або з зовнішньої сторони стегна. Категорично не можна класти під спину і на живіт. Перевіряйте шкіру кожні 20–30 хвилин. Не залишайте грілку на ніч без контролю.
Тепле пиття кожні 1–2 години: вода, чай, по можливості - бульйон. Але знов-таки, обов’язково перевіряйте, аби рідина не була занадто гаряча. Бо опіки слизової нам не потрібні. І пам’ятайте : холодна людина = зневоднена людина.
Кожні 2–3 години змінюємо положення тіла. Розтерти руки, стопи і укрити знову. Навіть мінімальний рух зменшує втрату тепла.
Ознаки, що людина мерзне ( якщо не може поскаржитися):
холодні руки і стопи
бліда або мармурова шкіра
сонливість, загальмованість
тремтіння або навпаки повна нерухомість
уповільнене серцебиття
Будь ласка, не забувайте, що маломобільна людина не здатна зігрітись самостійно, а холод підступний ворог.
Не дайте йому завдати удару.
Командир артилерійського взводу 20-ї бригади оперативного призначення НГУ «Любарт» на псевдо Каліна про оборону Родинського на Донеччині.
- професор Єльського університету Джейсон Стенлі;
- професорка історії та політології Університету Західного Онтаріо Марта Дичок;
- заступник Голови Українського інституту національної пам'яті Володимир Тиліщак;
- кандидат історичних наук, дослідник публічної історії Антон Лягуша;
- старша співробітниця департаменту вивчення Росії Центру східних досліджень (Польща) Марія Доманська;
- професор, викладач україністики в University College London, письменник, перекладач Уям Блекер;
- історик, директор Українського науково-дослідного інституту архівної справи та документознавства Віталій Скальський;
- співавтор проєкту «Історія для дорослих» Олег Криштопа;
- політтехнолог Сергій Гайдай;
- письменник, журналіст, кореспондент видання The Guardian Люк Гардінґ;
- письменник, автор посібника НАТО про російську інформаційну війну Кір Джайлз;
- експертка з протидії гібридним загрозам Любов Цибульська.
«Велика російська брехня» — це цикл фільмів про країну, що живе в атмосфері інформаційної санітарії, у якому спростовуються наративи російської пропаганди. Росія багато століть використовує історію, літературу, кіно, мистецтво, спорт, медіа як інструменти пропаганди для просування політичних інтересів. Називає себе спадкоємицею Київської Русі та виправдовує претензії на землі сусідніх держав .Як організовано роботу аеродромів під постійними обстрілами? Як діють українські льотчики у небі біля лінії фронту? Що застосовують проти російської ППО? Розмова про стан української бойової авіації, її виживання, про підготовку екіпажів та розвиток — з пілотом МіГ-29.